Київськи збірники історії, археології, мистецтва та побуту

Київський меценат та міський діяч Олексій Федорович Якубенко (1841–1917)

2026-03-25T15:47:00+02:00

Метою даної роботи було виявлення й оприлюднення нових фактів до життєпису Олексія Федоровича Якубенка (1841–1917) – київського благодійника та муніципального діяча, учасника благоустрою могили Тараса Шевченка у 1883–1884 рр., з прізвищем якого пов’язана назва Якубенківської вулиці в Києві. Уперше виявлено точні дати життя О. Якубенка та його фотографічне зображення, послідовно розглянуто основні віхи його біографії та відзначено громадські заслуги.

Головна пам'ятка Києво-Братського монастиря – ікона Богородиці Братська. Явлення та побутування

2026-03-25T16:19:28+02:00

Стаття присвячена історії явлення/створення відомої української пам’ятки іконопису – ікони Братської Богородиці. Досліджуються передумови виникнення культу цієї ікони як основної святині комплексу Братського монастиря, головним об’єктом якого на досліджуваний час був дерев’яний храм Богоявлення.
Метою дослідження є виявлення причин явлення/створення цієї пам’ятки, які лежали у контексті політичного, конфесійного та культурного життя українського суспільства на межі історичних переломів – у часи карального походу литовських військ під проводом князя Януша Радзивила та переходу українських територій від Речі Посполитої до Московської держави в результаті московсько-польської війни та Вічного миру. Методи аналізу наявних іконографічних пам’ятників, пов’язаних з іконою Братської Богородиці, а також порівняння наявного її зображення з пам’ятками світового християнського мистецтва дають підстави для зазначених у статті аналогій. Новизна статті полягає у тому, що на підставі представлених джерел розкривається відмінний від досі прийнятого варіант ґенези образу ікони та історія її побутування.
Висновок статті полягає у доведенні помилки реставрації пам’ятки без урахування основної легенди явлення та походження ікони. Вказано значення цієї пам’ятки для культурно-політичних процесів в Україні.

Будівля київської ратуші XVIІІ століття

2026-03-26T15:47:10+02:00

У публікації узагальнено відомості з історії цегляної київської ратуші, яка у 1737–1811 рр. існувала на Київському Подолі, а також простежено історію кількох дерев’яних будівель ратуші, що у XVI – XVII ст. були попередницями мурованої ратуші. На сьогодні залишки цегляної київської ратуші, що перебувають під поверхнею ґрунту у центрі Подолу, є пам’яткою археології Києва модерної доби.
Перша будівля київської ратуші була споруджена на головному ринку Подолу незабаром після надання Києву наприкінці XV ст. Магдебурзького права. У будівлі київської ратуші перебував орган київського міського міщанського самоврядування – ратуша або магістрат. До 1730-х рр. кілька будівель київської ратуші (що по черзі змінювали одна одну) були дерев’яними.
У 1636 р. київська ратуша постраждала під час пожежі у центрі Подолу. Будівля нової (чи відбудованої після пожежі) двоповерхової ратуші присутня на малюнку голландського художника Абрагама ван Вестерфельда 1651 року. Після того, як ця ратуша у 1651 р. згоріла, на її місці спорудили нову ратушу, зображену на плані Києва 1695 року.
Про час спорудження цегляної будівлі магістрату (ратуші) серед дослідників нема одностайності. Одні вважають, що цегляна ратуша існувала вже у 1705 р., інші часом її спорудження вважають 1737 рік. Після пожежі 1751 р. на головному ринку Подолу пошкоджену вогнем ратушу відбудовали у 1757 році.
Разом з Успенським собором (також відреставрованим після пожежі 1751 р.) дзвіницею Києво-Братського монастиря (спорудженою у 1757 р.) та цегляним павільйоном головної міської криниці (спорудженим у 1749 р.) цегляна ратуша з вежею до 1810-х рр. лишалась однією з висотних домінант архітектурного ансамблю ратушної (ринкової) площі Подолу.
Після пожежі на Подолі 1811 р. згорілий магістрат (ратушу) розібрали на цеглу, яку у 1815–1817 рр. використали при спорудженні нового Контрактового будинку. На місці, де стояла київська ратуша, у першій чверті ХІХ ст. (після перепланування вуличної мережі Подолу) влаштували ринкову площу. Місце, де до 1815 р. перебувала будівля ратуші, відтоді не забудовувалось.

«Приточник» 1483 р. із зібрання Михайлівського Золотоверхого монастиря в контексті лiтературних пам’яток першої третини xvi ст.

2026-03-26T16:43:36+02:00

У публікації йдеться про творчий потенціал писарського середовища у Великому князівстві Литовському на зламі XV–XVI ст. – передусім про можливий зв’язок між упорядником «Приточника» з колекції київського Михайлівського Золотоверхого монастиря та творцями Волинського короткого літопису й «Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею». На думку авторки, два писарі з родини Ходикіних могли долучитися до літературного процесу своєї доби. Це припущення суттєво збагачує картину духовного життя на руських землях Литовської держави у XV–XVI ст.

До питання відтворення комплексу магістрату як ключового містобудівного елементу забудови Контрактової площі

2026-03-26T17:20:10+02:00

Дана робота ставить питання можливості і необхідності відбудови Старого магістрату на Контрактовій площі Києва. Автори оприлюднюють теоретичні обґрунтування і ескізні графічні матеріали, демонструють 3D моделі старого і нового магістратів в контексті оточуючої історичної забудови. Стаття покликана актуалізувати проблему можливості архітектурно-просторового завершення архітектурно-містобудівного ансамблю Контрактової площі з будівлею Магістрату згідно з архівними матеріалами авторства В. Гесте і А. Меленського. Автори наводять результати своїх досліджень та архівних знахідок, оприлюднюють графічні матеріали, доопрацьовані на основі архівних креслень, і демонструють панораму ансамблю історичної забудови Контрактової площі з будівлями магістратів.

Козацький вклад 1746 року до Сорочинського Свято-Михайлівського монастиря

2026-03-23T16:28:08+02:00

Статтю присвячено експонату з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» – напрестольному хресту зі Свято-Михайлівського Сорочинського монастиря. В контексті проведеної реставрації стала можливою його атрибуція та, відповідно, введення до наукового обігу. Під час проведення демонтажу експоната було виявлено вкладний напис, що містить ім’я дарувальника, його соціальний статус та вказує на місце вкладення. За результатами дослідження встановлено, що напрестольний хрест у 1746 р. було надано до відомої на той час обителі – Сорочинського Свято-Михайлівського монастиря, дарувальником був козак Дерев’янківського куреня Іван Бабець. Через відсутність на досліджуваному хресті тавра встановити ім’я майстра не було можливим. Завдячуючи проведеним реставраційним заходам, вдалось отримати важливу інформацію щодо походження хреста та його вкладника, внаслідок чого перелік вкладних богослужбових речей – пам’яток українського мистецтва козацької доби, поповнився ще одним витвором. За браком даних питання стосовно ідентифікації особи дарувальника наразі залишається відкритим та потребує залучення додаткових джерел. Хрест відреставровано в 2025 році у відділі наукової реставрації та консервації рухомих пам’яток Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Консервація зразка вологої деревини зі зрубу давньо-руського колодязя

2026-03-25T15:05:46+02:00

У статті представлено демонстрацію та випробування на реальному зразку комплексного підходу до консервації археологічної вологої деревини з використанням поліетиленгліколю (ПЕГ). Матеріалом дослідження став фрагмент дубового зрубу XI–XIII ст., виявленого під час розкопок давньоруського поселення Гатне-2. На основі визначення високого ступеня деградації зразка, зумовленого руйнуванням клітинної структури та імовірною втратою лігніну, було ухвалено рішення щодо використання поліетиленглікою з молекулярною масою 1500. Проведено первинне очищення матеріалу, довготривале вимочування у дистильованій воді (з моніторингом видалення ґрунтових домішок). На другому етапі консервації застосовано просочування 5 % розчином ПЕГ-1500. Після двох місяців перебування у 5 % розчині ПЕГ зафіксовано значне збільшення густини деревини, що свідчить про ефективне проникнення консоліданта в деградовану структуру.