Київськи збірники історії, археології, мистецтва та побуту

ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РЕКОНСТРУКЦІЯ РОБІТ BANKSY ТА BANANENSPRAYER В УКРАЇНІ: КОНСЕРВАЦІЯ ТА АВТОРСТВО

Анастасія Гончаренко — 2024-01-18

В публікації розглядаються результати дослідження творчих робіт всесвітньо відомого англійського акціоніста та художника стріт-арту Banksy та німецького художника з творчим псевдонімом Bananensprayer, створених в Києві під час їх візиту до України в 2022 та 2023 роках. Особлива увага приділяється муралу авторства Banksy «Діти на гойдалках». Цей мурал був доповнений зображенням банана, яке ймовірно належить німецькому художнику, відомому як Bananensprayer. Крім того, поруч із цим муралом була знайдена репродукція іншої відомої його роботи, яка зображує путіна з банановим ковпаком. Ці елементи розглядаються як можливі докази авторства «банану». Також зазначено, що спеціалісти Комунального закладу «Центр консервації предметів археології» спільно з фахівцями Комплексної архітектурно-реставраційної майстерні Arche Vista та компанії «Актив Технолоджи» дослідили ці роботи стріт-арту та розробили механізми збереження цінних творів мистецтва, що стали частиною культурної спадщини міста Києва

ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РЕСТАВРАЦІЯ ХРЕСТА – ВКЛАДУ ДО ІКОНИ СВЯТОГО МИКОЛАЯ («МИКОЛИ МОКРОГО») З КИЇВСЬКОГО СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ

Марина Болгарова — 2024-01-18

Статтю присвячено експонату з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» – напрестольному хресту з ризниці київського Софійського собору. Метою дослідження є його атрибуція в контексті проведеної реставрації та введення до наукового обігу. За результатами дослідження встановлено, що напрестольний хрест у 1768 р. було надано до відомої ікони святителя Миколая Мокрого, що знаходилася в приділі св. Миколая Чудотворця на хорах Софійського собору. Вкладником був курінний отаман-полковник Величківського куреня Данило Кучер, призначення дарування – на спомин спочилих Омелян, Федора та Єлевферія. Оскільки на досліджуваному хресті відсутні клейма та інші ознаки, що уможливлюють атрибуцію, ім’я майстра встановити не вдалось. За іконографічною програмою можна зробити припущення про київське походження пам’ятки. У 2014 р. хрест було відреставровано у відділі наукової реставрації та консервації рухомих пам’яток Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (нині – Національний заповідник «Києво-Печерська лавра»)

ПРОБЛЕМИ ТА МОЖЛИВОСТІ МУЗЕЄФІКАЦІЇ ВИЗНАЧНОГО МІСЦЯ, ПАМ’ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ «ДІЛЯНКА ПРИБЕРЕЖНОГО МІСЬКОГО КВАРТАЛУ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КИЄВА» НА ПОШТОВІЙ ПЛОЩІ

Ольга Рутковська — 2024-01-18

Археологічні пам’ятки є носіями нашої національної автентичності та історичних свідчень непересічного значення. Потрібна зміна ставлення до управління та музеєфікації пам’яток археології в Україні. Пам’ятка національного значення «Ділянка прибережного міського кварталу середньовічного Києва» на Поштовій площі, її місце розкриття, площа території, складові цієї пам’ятки дають можливість використання найбільш ефективного методу створення музею – in situ. Cучасний археологічний музей на Поштовій розглядається як особливий соціальний інститут. Для того щоб у археологічної спадщини України з’явилося більше шансів не лише на збереження, а і на музеєфікацію, розвиток, активніше долучення до розкриття потенціалу в туристичній сфері, потрібен комплекс змін та доповнень у законодавчій площині

БІСКУПСЬКЕ МІСТЕЧКО НА КИЇВСЬКОМУ ПОДОЛІ У XVI – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Олена Попельницька — 2024-01-18

У XV–XVIII століттях київський Поділ відігравав роль головного міського політичного, економічного та культурного осередку, в той час як інші райони Києва (Верхній Київ та Печерськ) мали другорядне значення у міській структурі. На тогочасному Подолі діяв орган міського самоврядування – ратуша (магістрат), відбувались міські ярмарки, мешкала найбільша кількість населення Києва, процвітали ремесла та торгівля.

Історична топографія Подолу (планування, територіально-адміністративний поділ, розташування громадських та культових споруд, приватних садиб, річок та ручаїв тощо) відіграє важливу роль у розумінні політичних, економічних та соціальних процесів у ранньомодерному Києві.

Одним з дискусійних питань історичної топографії Києва XVI–XVIІ ст. є локалізація на території сучасного Подолу Біскупського містечка – окремої укріпленої території, що належала київським католицьким єпископам і де розташовувався кафедральний храм. Київське Біскупське містечко було типовим для Західної Європи «церковним містом», яке управлялось його власником – духовним феодалом.

Цій проблемі у 2001 та 2002 роках приділили увагу дослідники О. О. Попельницька та С. І. Климовський, при чому останній у монографії «Соціальна топографія Києва XVI – середини XVIІ сторіччя» висловив незгоду з локалізацією Біскупського містечка О. О. Попельницької, оприлюдненої нею у статті «Локалізація «Біскупщини» та «Біскупського містечка» на планах Подолу 1695 та 1803 р.».

Зважаючи на низку непорозумінь, що виникла під час трактування означеним дослідником наших висновків, залучивши нові джерела та переосмисливши інформацію відомих картографічних джерел, вважаємо за потрібне оприлюднити підсумки наших студій, а також уточнити окремі висновки С. І. Климовського щодо локалізації Біскупського містечка XVI–XVII ст. на сучасній території київського Подолу.

На планах Києва 1695 та 1803 року колишнє Біскупське містечко має вигляд трикутного кварталу, розташованого між Кожум’яцькою баштою міських укріплень та церквою Миколи Притиска. З однієї сторони цей квартал обмежувала міська стіна, за якою протікав Кудрявський ручай (ріка Глибочиця). Іншу сторону кварталу визначала вулиця, напрям якої співпадав з напрямом течії ручаю, у 1973 р. виявленого під час археологічних розкопок на місці спорудження Житнього ринку. Деякі дослідники припускають, що це могло бути давнє русло Глибочиці. З другої та третьої сторони Біскупське містечко обмежував земляний вал з гостроколом, який згадує грамота польського короля 1619 року. Причина спорудження таких оборонних укріплень зрозуміла з контексту повідомлень писемних джерел першої половини XVII ст. про напади київських міщан на резиденцію київського католицького єпископа

Трикутний квартал, зазначений на планах 1695 та 1803 р. обмежений двома широкими вулицями та руслом ріки Глибочиці, вздовж якого споруджені дерев’яні стіни, що захищали Поділ. Саме цей трикутний квартал ми вважаємо територією колишнього Біскупського містечка. Межі Біскупського містечка не доходять ні до підніжжя Щекавиці, ні до будівлі автостанції «Поділ» (як це вважає С. І. Климовський), а лише дещо перетинають сучасний Верхній та Нижній вал. Отже, Біскупське містечко розташовувалось усередині подільських укріплень і перебувало під їхнім захистом

ВИРОБНИЦТВА КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ УСПЕНСЬКОЇ ЛАВРИ В ЗВІТАХ ПРО УЧНІВСЬКІ ТА СТУДЕНТСЬКІ ЕКСКУРСІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Антоніна Кізлова — 2024-01-18

Для глибшого розуміння особливостей освіти, туристичної інфраструктури, а також взаємодій між мандрівною молоддю й тими, хто її супроводжував і зустрічав у дорозі в Російській імперії початку ХХ ст., важливо досліджувати організаційні аспекти навчально-пізнавальних екскурсій, їхні маршрути, зміст пояснень у кожній окремій локації. В статті на основі принципів історизму, об’єктивності, порівняльно-історичного методу, загальнонаукових методів аналізу, синтезу й узагальнення виділяються основні особливості висвітлення у звітах про учнівсько-студентські екскурсії початку ХХ ст. лаврських виробництв. Було опрацьовано 48 опублікованих звітів 49 груп із різних місцевостей Російської імперії. Результати дослідження можуть стати основою для порівняння характеристик відвідування виробництв при різних монастирях під час навчальних екскурсій окресленого періоду

МОНІТОРИНГ ПАМ’ЯТОК АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ РФ

Алла Буйських — 2024-01-18

Анотація. Фіксація збитків, завданих пам’яткам культурної спадщини внаслідок неспровокованої агресії РФ, є надзвичайно актуальним питанням. Процес моніторингу руйнацій об’єктів відбувається як на державному рівні, так і завдяки діяльності громадянських ініціатив. Однак на сучасному етапі аналіз втрат обмежується переважно об’єктами культури, монументального мистецтва, архітектури та релігійними спорудами. Натомість, фіксація руйнувань об’єктів археологічної спадщини, через певні особливості, зустрічає значні труднощі. Значно така ситуація пов’язана з непроявленим станом самих археологічних об’єктів, виявлення яких є можливим лише внаслідок суттєвих ландшафтних перетворень. Серед основних чинників, що ускладнюють фіксацію втрат археологічних пам’яток, слід назвати: проблеми, пов’язані з обліком об’єктів археології, питання обмеженості віддаленого та безпосереднього доступу до об’єктів на деокупованих та прифронтових територіях, безпосередні ризики життю та здоров’ю при здійсненні польових досліджень. З метою вирішення проблем у сфері документування збитків археологічній спадщині, представниками низки вітчизняних наукових, освітніх та музейних інституцій створено міжгалузеву Групу моніторингу археологічних ландшафтів, завданням якої є фіксація втрат на археологічних об’єктах. Робота групи проводиться на територіях Київської, Чернігівської та Миколаївської областей в рамках проекту Німецького археологічного інституту (DAI) за пілотною програмою «Ukrainian archaeological heritage, threatened by war: saving and protection / Українська археологічна спадщина, постраждала під час війни: порятунок та захист». Одним із висновків, отриманих у процесі роботи групи, стало розуміння необхідності саме польових досліджень зруйнованих ділянок ландшафтів, з огляду на обмежене застосування дистанційних методів дослідження пам’яток та необхідність створення пам’яткоохоронної документації, яка передбачає культурно-хронологічну атрибуцію об’єктів. У статті наводиться короткий підсумок роботи групи в Київській та Чернігівській областях та аналізується відповідність моніторингової діяльності міжнародним стандартам. Одним із висновків запропонованого дослідження є необхідність довготривалої державної програми зі складання археологічного кадастру України. Кризовий стан у системі обліку археологічної спадщини, що склався останніми роками, та наявна необхідність фіксації збитків у сфері археології в часи війни дозволяють перезапустити систему реєстрації пам’яток на сучасному рівні та з використанням зарубіжного досвіду.

ТОМОГРАФІЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО ОПОРУ – ЕФЕКТИВНИЙ ГЕОФІЗИЧНИЙ МЕТОД ПОШУКІВ І КАРТУВАННЯ ПЕЧЕРНИХ СПОРУД НА ТЕРИТОРІЇ ЗАПОВІДНИКА «СОФІЯ КИЇВСЬКА»

Ксенія Бондар — 2024-01-18

Дана робота покликана ознайомити широке коло дослідників археології Києва з можливостями геофізичного методу томографії електричного опору (ТЕО). В статті описані дослідження методом ТЕО, проведені на ділянці між Софійським собором, Братським корпусом та будівлею колишньої Бурси у зв’язку з утворенням провалу навесні 2021 р. На місці провалу на глибині 2-3 м від денної поверхні відкрилося цегляне склепіння повністю замуленого ходу XVII ст. Висота ходу перевищувала 2 м. Два профілі ТЕО були прокладені навхрест очікуваних ходів. Вони мали довжину 63 м, при цьому електроди були розташовані на відстані 1 м один від одного. Моделі розподілу питомого опору отримані за гладко-контрастною схемою інверсії (алгоритм Occam-Marquardt). У результаті наявні на картах і передбачувані підземні споруди проявилися на геоелектричних розрізах у вигляді виразних аномалій підвищеного питомого опору (ρ > 400 Ом*м). Це відкриває можливість ефективного геофізичного картування підземель у товщі еолових лесовидних супісків на території заповідника “Софія Київська». При цьому критерієм оптимальності застосування метода ТЕО для пошуків підземних споруд виступає значна різниця електричного опору між об’єктом і лесовою породою, яка становить не менше 300 Ом*м

ІСТОРІОГРАФІЯ ВИВЧЕННЯ БУДІВЕЛЬНОЇ КЕРАМІКИ Х–XV СТ. КИЄВА ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

Олена Махота — 2024-01-18

Розгляд історіографії вивчення будівельної кераміки Х–XV ст. є важливим та актуальним напрямком дослідження архітектури княжої доби. Науковий аналіз пам’яток давньоруського монументального зодчества складається з комплексного аналізу історичного, мистецтвознавчого та будівельно-технічного аспектів. Цей напрямок почав формуватися наприкінці ХІХ ст., коли дослідники стали зазначати важливість вивчення будівельних матеріалів у контексті організації будівельного виробництва, для розуміння процесів розвитку давньоруського зодчества. Почали виходити наукові праці, присвячені різним аспектам вивчення плінфи, брускової цегли, будівельних розчинів та голосникової кераміки. Наукові публікації присвячені різнім аспектам вивчення будівельної кераміки є предметом дослідження у даній роботі. На сьогодні кожний із цих видів будівельних матеріалів має різний ступінь вивченості, тому дана публікація стане першою комплексною роботою на цю тему. У дослідженні застосовані загальноісторичний та історико-порівняльний методи. Метою цієї праці є аналіз джерел та літератури з вивчення будівельної кераміки Х–XV ст. Києва та його околиць. У статті наведено короткий історичний огляд поширення візантійських будівельних технологій у місті та навколо нього, адже відомо, що до Х ст. архітектура міста була дерев'яною. Після прийняття християнства сюди було запрошено іноземних зодчих, котрі привезли із собою нову для Русі «кам’яну» технологію будівництва. Після зведення першого київського монументального храму – Десятинної церкви – столиця стала центром поширення нових будівельних матеріалів, методів будівництва та форм архітектури. Сьогодні відомо про понад 50 споруд Х–XV ст. зведених у місті та поза його межами. Більшість із них мала релігійне призначення (церкви, храми), проте існували і споруди світського (палаци, тереми) та військового (оборонні мури) призначення. При їх зведенні застосовували різні види будівельних матеріалів, серед яких значне місце посідала будівельна кераміка. Починаючи з 20-х рр. ХІХ ст., у час розквіту епохи просвітницького класицизму розвинувся інтерес до княжої архітектури. Це спонукало наукову спільноту до активних пошуків залишків споруд та обстеження існуючих пам’яток того часу. На початку ХХ ст. з’являються перші архітектурно-археологічні експедиції, які розробляють методику дослідження залишків давніх споруд; починається опис будівельних матеріалів. У 1930–1940-х рр. дослідники звертають увагу на вивчення закономірностей розвитку зодчества та аналіз будівельної техніки. У 1950–1960-х рр. виникла необхідність у реставрації і реконструкції пам’яток, що зазнали значних втрат та руйнувань під час Другої світової війни. Це сприяло виникненню потужних реставраційних шкіл. З’являється значний інтерес до вивчення будівельних матеріалів та технологічних аспектів їх виготовлення. 1960–1970-ті рр. – етап найбільшої кількості досліджень пам’яток великокняжої доби у Києві та на території Київської Русі, а, отже, й будівельних матеріалів цієї доби. Уперше було виявлено 33 об’єкти монументального зодчества. Опубліковано десятки статей та декілька узагальнюючих праць з історії монументальної архітектури Київської Русі, де висвітлюються особливості будівельних матеріалів, зокрема будівельної кераміки. Від 1980-х рр. і до сьогодні вчені продовжують дослідження та удосконалюють методи вивчення будівельної кераміки, яку використовували у монументальному будівництві Києва та його околиць Х–XV ст. Зміна підходів до дослідження монументальних пам’яток княжої доби простежується у працях про будівельну кераміку ХІХ–ХХІ ст. На початку ХХІ ст. будівельну кераміку Києва аналізували Г. Івакін, П. Толочко, В. Козюба, В. Івакін, О. Комар, Д. Йолшин, В. Гончар, О. Сиром’ятников, Г. Трофіменко, Я. Боровський, Т. Бобровський, С. Тараненко та ін. Новизною дослідження є узагальнення результатів вивчення проблем, пов’язаних із аналізом будівельної кераміки в археологічній літературі. Висновком роботи є з’ясування особливостей дослідження окремих видів будівельної кераміки в історіографії

ГОНЧАРСТВО СЕЛА ЛУБ`ЯНКА У МАТЕРІАЛАХ ЕКСПЕДИЦІЇ 1932 РОКУ

Леся Чміль — 2024-01-18

Стаття присвячена публікації й аналізу архівного джерела про кустарне гончарство с. Луб’янка Київської обл. Для території Київщини є дуже мало етнографічних праць, в яких детально зафіксовано гончарство і особливо, гончарські інструменти і горни. Зараз отримати ці дані майже неможливо, оскільки на сьогодні традиційні гончарні осередки переважно припинили свою роботу. В результаті ми маємо більше археологічної інформації про розкопані гончарні горни XVII–XVIII ст. ніж етнографічної про їхню конструкцію і функціонування у ХІХ–ХХ ст. У нас обмаль даних для реконструкції і порівняння технології гончарства від ранньомодерного часу до сьогодення. Тому кожне нове джерело, яке вводиться у науковий обіг, надзвичайно важливе. У статті аналізуються матеріали Поліської експедиції, організованої О. Оглоблиним у 1932 р. для дослідження промисловості Правобережного Полісся. Керівником польової групи був етнограф Б. Пилипенко. У звіті експедиції є короткий інформація про гончарство села, записана від гончаря Дмитра Панамаря. Також збереглися схематичні замальовки гончарних круга, горна і горщика з назвами конструктивних частин і основними розмірами. З наведених матеріалів дізнаємося, що гончарі використовували вогнетривку каолінову глину з глинищ поблизу села. На початку ХХ ст. виготовлявся полив`яний посуд різноманітних форм. У 1932 р. робили лише горщики двох типів випалу – відновного і окислюючого. На момент обстеження працювало три майстра, а раніше було до 30 гончарів. Гончарний круг звичайного волоського типу, але має деякі конструктивні особливості, які відрізняють його від подібних інструментів з інших територій. Аналіз конструкції гончарного горна показує, що він належить до ІІІ-го класу за класифікацією О. Бобринського – зі змішаним горизонтально-вертикальним рухом гарячих газів. Робиться припущення, що така конструкція на Київському Поліссі з’явилася під впливом гончарів зі Східного Поділля