Київськи збірники історії, археології, мистецтва та побуту

НАПРЕСТОЛЬНИЙ ХРЕСТ РОБОТИ ІВАНА РАВИЧА З КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА»: ДОСЛІДЖЕННЯ І РЕСТАВРАЦІЯ

Марина БОЛГАРОВА, Сергій ШЕЛАПОВ — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Маловідомий твір київського золотаря Івана Равича — напрестольний хрест з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» відреставрований у 2017 р. відділом наукової реставрації та консервації. Встановлено, що хрест є вкладом Ігнатія Івановича, священика Свято-Троїцької церкви с. Гнідинці. Через брак даних не вдалося з’ясувати куди був зроблений вклад. Можливо, він був виготовлений для церкви, де служив вкладник. Питання атрибуції виробів Івана Равича ускладнюється тим, що, як вважає низка дослідників, так звані пізні клейма («ІR» в овальному щитку), на відміну від ранніх (прописними літерами «JR» у серцеподібному щитку), вочевидь, не належали цьому майстру. Хрест підписаний латиною «Fecit Ian Ravicz: Kiovia», тому він, безумовно, належить до творчого доробку відомого золотаря Івана Равича. На сьогодні зберіглась лише верхня частина пам’ятки — безпосередньо хрест, а стоян з піддоном втрачені. За результатом реставрації хрест доповнено відсутнім декоративним елементом, який до того часу зберігався окремо й мав інший інвентарний номер

ЯДЕРНО-ФІЗИЧНІ МЕТОДИ В ЗАДАЧАХ ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Олександр БУГАЙ, Євген ОСАДЧИЙ, Володимир БІЛИК — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Праця покликана ознайомити широке коло дослідників у сфері культурної спадщини з можливостями ядерно-фізичних методів для дослідження й збереження культурної спадщини. Розглянуто основні напрями застосування ядерно-фізичних методів: характеризацію, датування, збереження і реставрацію. На прикладах характеризації турецьких керамік і пігментів для їх декоративного розпису, а також металевих артефактів, знайдених під час розкопок Церкви Спаса у Берестові, продемонстровано можливості методів індукованої частинками рентгенівської емісії (РІХЕ) та рентгенфлуоресцентного аналізу. Датування із застосуванням прискорювальної мас-спектрометрії показано на прикладі датування деревини човна-довбанки із Сумського обласного краєзнавчого музею.

ВАГОМИЙ КРОК В УКРАЇНСЬКОМУ ПЛІНФОЗНАВСТВІ

Юрій ЛУКОМСЬКИЙ — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Рецензія на видання: Махота О. Плінфи з позначками та слідами з пам’яток Печерського монастиря ХІ—ХІІІ ст. Каталог / НЗ «Києво-Печерська лавра». Київ; Житомир: Бук-Друк, 2024. 277 с.

ДО ПИТАННЯ ПРО КЕРАМІЧНИЙ ПОСУД ТЕХНІЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ XVII—XVIII СТ.

Леся ЧМІЛЬ — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Проаналізовано три різновиди спеціального посуду, який міг використовуватися для перегінки та виготовлення хімічних і лікарських речовин у ранньомодерний період. Горщики з отворами у дні могли застосовувати для низхідної дистиляції — видобування рідких речовин із рослинної сировини. Маленькі тиглі з трикутними отворами слугували для нагрівання і плавлення різних речовин. Велика керамічна посудина з п’ятьма короткими трубочками могла бути ковпаком до перегінного апарату, який використовували під час виробництва горілки на тогочасних підприємствах — винокурнях.

ДО ПИТАННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ЗАЛИШКІВ І МОЖЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ БОГОЯВЛЕНСЬКОГО СОБОРУ КИЄВО-БРАТСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Юрій ЛОСИЦЬКИЙ, Володимир ПРИЙМАК — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Праця покликана ознайомити широке коло дослідників археології Києва та громадськості з проблемою збереження археологічних залишків Богоявленського собору Києво-Братського монастиря, а також актуалізує проблему можливості його архітектурно-просторового відтворення. Наведено результати досліджень та архівних знахідок, оприлюднено графічні матеріали, доопрацьовані на основі архівних креслень, що демонструють просторову 3D-модель собору в контексті оточуючої історичної забудови.

РЕГЕНЕРАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ КОНТРАКТОВОЇ ПЛОЩІ ЯК ЕЛЕМЕНТ ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ КИЄВА

Кирило ТРЕТЯК — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено проблемі відродження історичного архітектурного середовища найстарішого майдану Києва — Контрактової площі. За роки існування тут було створено унікальні ансамблі та окремі споруди різних архітектурних стилів, які надавали особливої мальовничості, краси та урочистості цьому місцю. Площа була осередком духовного, освітнього, адміністративного та комерційного життя Києва протягом середніх віків і нової доби. Серед унікальних будівель, які прикрашали майдан, можна було бачити Богоявленський собор та дзвіницю Братського монастиря, корпуси Києво-Могилянської академії, церкву Богородиці Пирогощі, Гостинний двір, Контрактовий будинок та магістрат. Ці споруди не лише створювали неповторну забудову, а й презентували найкращі зразки національного зодчества і європейську культуру України. На жаль, більшість з описаних будівель не збереглися до нашого часу. Їх втрата стала колосальним ударом не лише по історико-культурній спадщині Контрактової площі, Подолу чи Києва, а й національній, адже саме такою була роль і важливість знищених пам’яток. Зникнення споруд магістрату, Братського монастиря, храму Пирогощі, неповна реалізація задумів з будівництва Гостинного двору та комплексу нового магістрату з Контрактовим будинком призвело до катастрофічної деградації історичного середовища і зовнішнього вигляду площі. Незважаючи на розроблену в 1970-х роках програму регенерації Контрактової площі, не всі її елементи були втілені. На папері залишилось відтворення споруди старого магістрату та завершення будівництва нового. Безперечно, відродження фонтану «Самсон», церкви Пирогощі, Гостинного двору значно поліпшило містобудівну ситуацію на площі. Ці споруди надали Контрактовій площі нового змісту (точніше, повернули його), створили цікаві місця огляду туристам. Сьогодні площа конче потребує продовження реалізації попередніх проєктів у поєднанні з розробленням і втіленням нових концепцій її розвитку. Настав час створити повноцінний майдан з архітектурними та історичними атракціями — площу, яка б ілюструвала досягнення української культури Середньовіччя, нової та новітньої діб. Відродження ансамблів Братського монастиря, старої та нової ратуші відкриють нову еру в історії майдану, перетворять його на європейську пішохідну зону-музей.

МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ У КОНТЕКСТІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ, ФОРМИ ТА РОЛЬ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗБЕРЕЖЕННІ КОЛЕКТИВНОЇ ПАМ’ЯТІ (НА ПРИКЛАДІ КИЄВА)

Анастасія ГОНЧАРЕНКО — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Меморіалізація є потужним інструментом збереження історії, що створює зв’язок між минулим і майбутнім. Розглянуто різноманітні форми меморіалів, які дають можливість кожному суспільству знаходити власні способи пам’ятати минуле. Відомі київські меморіали, а також сучасні місця пам’яті, які сьогодні, під час повномасштабної війни, майже стихійно виникають по всій країні, мають важливе значення для формування національної ідентичності українців, вшановуючи трагічні моменти історії та героїчну боротьбу. Приділено також увагу ролі соціальних мереж, що значно впливають на процес меморіалізації, створюючи нові віртуальні форми пам’яті. Соціальні платформи об’єднують спільноти, підтримують колективну скорботу та слугують простором для зцілення. Меморіали сприяють переосмисленню травматичного досвіду, підтримують національну ідентичність і зміцнюють колективну пам’ять. В умовах глобалізації вони стають символами, де перетинаються різні історичні та культурні погляди, інтегруючи минуле у сучасність

ВЕНЕЦІЙСЬКА ЗОЛОТА МОНЕТА ТА ЇЇ ІМІТАЦІЇ У ПРИЧОРНОМОР’Ї

Андрій БОЙКО-ГАГАРІН — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Венеційське золото стрімко поширилося Європою і незабаром увійшло в грошові розрахунки за її межами. Венеційські монети дожів династій Фоскарі, Стено і Моченіго широко відомі всьому європейському населенню. Значні обсяги венеційського виробництва та експорту давали можливість підтримувати стабільність якості монет, що карбувалися у Венеції. Величезною популярністю в Криму користувався венеційський золотий дукат, населення його називало «татарський золотий». Більшу гнучкість і зручність у розрахунках венеційським цехінам забезпечувало те, що в обігу були менші розмінні частки цехінів — їх половини і чверті. Завдяки своєму визнанню і популярності венеційська золота монета в XIV—XV ст. стала зразком для наслідування далеко за межами Венеції — у Східному Середземномор’ї та Північному Причорномор’ї. В Індії відомі також найпоширеніші імітації та грубі імітації венеційських цехінів, виготовлені в районі Ахаї та на островах Хіос, Лесбос, Родос і Мальта. Українське нумізматичне товариство також висловлює припущення щодо існування імітацій цехінів у Кафі (сучасна Феодосія, Крим). Фальшиві венеційські цехіни на українських землях, ймовірно, з’явилися з Італії чи сусідніх з нею земель. Венеційські цехіни існували у грошовому обігу Причорномор’я до першої половини XVIII ст., а також з’являються турецькі друковані монети.

ГРЕЦЬКИЙ КАТЕРИНИНСЬКИЙ МОНАСТИР НА КИЇВСЬКОМУ ПОДОЛІ У XVIII — ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТ.

Олена ПОПЕЛЬНИЦЬКА — ср, 06 лис 2024 00:00:00 +0200

Узагальнено відомості щодо історії монастирської церкви Св. Катерини, яка у 1741—1929 рр. діяла на Київському Подолі, та розглянуто динаміку змін у забудові її садиби у XVIII—XX ст. На сьогодні пам’ятка археології — залишки храму Св. Великомучениці Катерини — знаходяться під поверхнею ґрунту в центрі Подолу. Заснування у 1738 р. київською грецькою громадою (що з другої половини XVII ст. мешкала на Подолі) церкви Св. Катерини та монастиря при ній стало можливим за активного сприяння вищих церковних ієрархів Православної Церкви — київського митрополита Рафаїла Заборовського та адміністрації Синайського Преображенського (Катерининського) монастиря. Цегляну церкву Св. Катерини, певно, спроєктували та збудували місцеві архітектори та будівельники, надавши храму рис архітектури пізнього українського бароко. Ці архітектурні риси не змінювались протягом усього часу існування церкви. У 1996 р. у зв’язку з початком будівельних робіт на території колишнього Києво-Синайського Катерининського монастиря Подільська археологічна експедиція Інституту археології НАН України за угодою з Національним банком України провела у садибі колишнього Грецького монастиря Св. Катерини стаціонарні розкопки. Зокрема, було досліджено частину церковного кладовища XVIII ст. Означені будівельні роботи не охоплювали місця розташування залишків церкви Св. Катерини, тому її фундаменти досі не досліджено.