5. КИЇВСЬКІ КОЛОДЯЗІ: ВІД ЛІТОПИСНИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ ХІХ ст.

Анотація

Анотація

Метою статті є висвітлення історії київських колодязів в історичних частинах міста від давньоруських часів до початку ХІХ ст.

Новизна дослідження — вперше подано історію міських колодязів на підставі аналізу широкого кола джерел та археологічних даних та здійснено локалізацію переважної частини цих об’єктів на сучасній карті міста. На основі писемних, картографічних і археологічних джерел зібрано свідчення про 164 колодязя, інформацію про які подано окремим додатком.

Історію київських колодязів простежено від середньовічних часів. Найдавніші серед них, ХІ—ХІІ ст., відомі за свідченнями Києво-Печерського патерика в Печерському монастирі і археологічною знахідкою на Подолі. Починаючи з ХVІ ст., писемні джерела містять згадки про десятки міських колодязів. Найбільшу кількість інформації про колодязі, із точним місцем їх розташування, надають численні інструментальні карти міста ХVІІІ ст. і найбільш повний план Києва А. Меленського, на якому позначено 91 колодязь. Серед картографічних джерел велике значення мають найдавніші плани Києва — А. Кальнофойського 1638 р. і І. Ушакова 1695 р., які містять малюнки колодязів. Ці та інші зображення (малюнок Печерського монас- тиря А. Вестерфельда 1651 р., на планах печер у виданнях Печерського патерика 1661 і 1703 рр.) надають змогу з’ясувати тип конструкцій конкретних київських колодязів — з коловоротом чи журавлем.

Синтетичний метод використання даних історичних джерел у поєднанні з матеріалами археологічних звітів дозволив представити ці пам’ятки комплексно за районами Києва: серед них Верхнє місто на кінець XVIII ст. мало два десятки колодязів, Поділ — 70, Печерська частина — 50. Значна кількість подільських колодязів входила до розгалуженої мережі місцевого водогону, яка почала формуватися ще в першій половині ХVІІ ст. Переважна більшість відомих на сьогодні колодязів була загальнодоступною і розміщувалась на вулицях і площах міста, біля парафіяльних церков і огорож приватних садиб.

Вивчення історії київських колодязів підтвердило сакральне значення частини з них. Конструкції двох подільських колодязів, за планом І. Ушакова, завершувались хрестами, а над джерелом Хрещатик у ХVІІ-ХVІІІ ст. стояла висока баштоподібна каплиця. Хрещатицьке джерело було описане у Синопсисі 1674 р. як легендарне місце, де були охрещені сини князя Володимира Святославича.

Висновком роботи є з’ясування закономірностей місцезнаходжень колодязів і їх характеристик (глибина, конструкція), пов’язаних із рельєфом, геологічною будовою, ступенем заселеності окремих районів міста, розташуванням громадського (площі, вулиці) і церковного (садиби монастирів і церков) просторів.