МОНІТОРИНГ ПАМ’ЯТОК АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ РФ

Анотація

Анотація. Фіксація збитків, завданих пам’яткам культурної спадщини внаслідок неспровокованої агресії РФ, є надзвичайно актуальним питанням. Процес моніторингу руйнацій об’єктів відбувається як на державному рівні, так і завдяки діяльності громадянських ініціатив. Однак на сучасному етапі аналіз втрат обмежується переважно об’єктами культури, монументального мистецтва, архітектури та релігійними спорудами. Натомість, фіксація руйнувань об’єктів археологічної спадщини, через певні особливості, зустрічає значні труднощі. Значно така ситуація пов’язана з непроявленим станом самих археологічних об’єктів, виявлення яких є можливим лише внаслідок суттєвих ландшафтних перетворень. Серед основних чинників, що ускладнюють фіксацію втрат археологічних пам’яток, слід назвати: проблеми, пов’язані з обліком об’єктів археології, питання обмеженості віддаленого та безпосереднього доступу до об’єктів на деокупованих та прифронтових територіях, безпосередні ризики життю та здоров’ю при здійсненні польових досліджень. З метою вирішення проблем у сфері документування збитків археологічній спадщині, представниками низки вітчизняних наукових, освітніх та музейних інституцій створено міжгалузеву Групу моніторингу археологічних ландшафтів, завданням якої є фіксація втрат на археологічних об’єктах. Робота групи проводиться на територіях Київської, Чернігівської та Миколаївської областей в рамках проекту Німецького археологічного інституту (DAI) за пілотною програмою «Ukrainian archaeological heritage, threatened by war: saving and protection / Українська археологічна спадщина, постраждала під час війни: порятунок та захист». Одним із висновків, отриманих у процесі роботи групи, стало розуміння необхідності саме польових досліджень зруйнованих ділянок ландшафтів, з огляду на обмежене застосування дистанційних методів дослідження пам’яток та необхідність створення пам’яткоохоронної документації, яка передбачає культурно-хронологічну атрибуцію об’єктів. У статті наводиться короткий підсумок роботи групи в Київській та Чернігівській областях та аналізується відповідність моніторингової діяльності міжнародним стандартам. Одним із висновків запропонованого дослідження є необхідність довготривалої державної програми зі складання археологічного кадастру України. Кризовий стан у системі обліку археологічної спадщини, що склався останніми роками, та наявна необхідність фіксації збитків у сфері археології в часи війни дозволяють перезапустити систему реєстрації пам’яток на сучасному рівні та з використанням зарубіжного досвіду.